Олександр Сахаров вже більше восьми років служить у Службі порятунку в Одесі. Його історія — це розповідь про важкі рішення, безцінний досвід і сталу віру у своє призначення.
Цю історію рятувальника опублікували на сторінці ДСНС в Одеській області.
Олександр став рятувальником завдяки пораді друга, який вже працював у підрозділі. Він бачив, з якими труднощами стикаються вогнеборці, і мріяв стати частиною цієї команди.

Непохитний дух

Олександр згадує події, які сформували його як фахівця. Однією з найскладніших була пожежа в коледжі в центрі міста. «Крики дітей, відчай батьків, втрата колеги-рятувальника… Я пам’ятаю, як адреналін зашкалював. Було страшно, але я збирався з думками і продовжував працювати. Ліквідація тривала до пізньої ночі. Повернувшись до частини, я не міг заспокоїтися — знову переживав події того дня. Тоді старші колеги казали мені, що у нашій справі важливо залишатися спокійним. Ми часто стикаємося з людським горем, тому не можна піддаватися емоціям. Вони довго розмовляли зі мною, і я уважно слухав їхні поради — їхній досвід був безцінним», – поділився рятувальник.

Перше врятоване життя

Справжнє усвідомлення свого призначення як рятувальника прийшло під час ліквідації пожежі в готелі: «Вогонь охопив три поверхи будівлі, люди в паніці кликали на допомогу. Температура всередині була такою високою, що моя каска лопнула. Ми швидко локалізували пожежу, і тоді я побачив чоловіка, що опинився між стіною та обшивкою. На кону була кожна секунда. Ми витягли його і передали медикам. Після тієї пожежі я часто згадував його обличчя. Думка про те, що ми врятували людину, гріла моє серце. Це була перша людина, яку я особисто врятував. Тоді я зрозумів, що рятувальник — це моє покликання». Слова вдячності від врятованих людей, додає він, є найбільшою мотивацією.

На службі під час повномасштабної війни

24 лютого 2022 року Олександр був у відпустці, але, дізнавшись про початок війни, відразу повернувся на службу. «Я розумів, що це не час для відпочинку. Ми тоді не знали, з якими викликами зіштовхнемося, але я був впевнений – не можна розслаблятися, не можна піддаватися емоціям. Під час війни було безліч викликів, пов’язаних із ворожими атаками. Найболючіше — усвідомлення, що людські життя під загрозою. Але щоразу я сподіваюся, що це лише тривожні думки», — усміхається рятувальник.
Своїх близьких — дружину та сина — Олександр намагається максимально оберігати від жахіть війни, тому вдома рідко розповідає про труднощі. «Спокій я знаходжу в обіймах дружини та сина», — поділився наш герой.